Правда про Голодомор

Зроніть сльозу. Бо в нас не було сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті жертв голодоморів 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років. Це наш моральний обов’язок перед загиблими співвітчизниками. Правда про Голодомор — геноцид повертається в пам’ять народу, стає його болем, реквіємом і символом незламності українського народу.

Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Наше головне завдання — ніколи не забути і нізащо не допустити повтору катастрофи, повтору знущання над українським народом. Сьогодні кожен із нас вкотре доводить, хтось на полі бою, хтось в тилу, що Україна, була, є і буде.